Почуття провини – розтин і видалення

Ті, хто вже почали свій шлях по самокопанню напевно помітили, що тема провини – одна із найбільш наболілих і основних у роботі над собою. Вина ховається там, де ти їси зайве печево, наздоганяє вранці разом з похміллям, іноді вона змушує готувати супервечері або ставати президентом. Іноді вона тихо отруює все життя так і не будучи зрозумілою, ідентифікованою, викритою.

Почуття провини завжди суб’єктивне і дуже особисте. Ми звинувачуємо себе за невідповідність тим чи іншим нормам і стереотипам, які у нас склалися (або нам їх склали), за дії або бездіяльність, знову ж, які ми у своєму ідеальному внутрішньому всесвіті повинні були або не повинні були здійснювати. Чим більш ми знайомі з почуттям провини, тим легше нам її нав’язати, тим самим легко нами маніпулюючи.

Без вини винуваті

“У мене зараз через тебе буде інфаркт” – кричить мати дитині, і вона починає відчувати себе винною за те, що прийшла з дурним питанням, отримала два або занадто голосно розмовляв. Через її дії комусь буде погано, та не просто комусь – рідній матері!

Сама по собі дитина навряд чи б почала відчувати себе винуватою за двійку, якби мати сказала, ну, мовляв, нічого, піди вивчи і наступного разу отримаєш п’ять. Тоді дитина не вважала би себе нікчемою щораз, як отримувала низький бал. Вона розуміла б, що оцінки – це всього лише збірна багатьох факторів: твоїх старань, проведеного часу за уроками, удачі, і навіть настрою вчителя.

Але справа в тому, що вина – це дуже сильний мотиватор, тому за допомогою неї управляти дітьми (людьми) набагато простіше. Так легше змусити дитину вчитися, всього лише налякай, засором, і не потрібно проводити з нею цілі години, зацікавлюючи у навчанні, розпитуючи про її бажання та ідеї.

“Інфаркт” – і дитина швидше збирається, мовчки їсть, вступає до запропонованого вами ВУЗУ, виходить заміж, словом робить те, що вам потрібно, те, що ви вважаєте буде для неї краще.

Відкрити інші двері: Ціна сорому

Вина і спокута

Слово вина рідниться з українським “винен” (повинен комусь) і російським “повинный, повинность”. Тобто коли відчуваєш провину, ти автоматично повинен її спокутувати. І часто це спокута абсолютно неадекватна самому “невірному” вчинку.

Світова громадськість міркує – чи спокутує 20 років в’язниці провину за вбивство? Чи достатньо цього чи все ж довічне, або краще стратити? Справа в тому, що цього ніде не написано, ніхто не зможе сказати напевне – бо здатність прощати (у того кого скривдили, заподіяли біль) і каятися (у того хто заподіяв біль) різні. У всіх людей вони різні. І якщо не зрозуміло в таких серйозних проступках, то, звичайно, і в дрібних теж не зрозуміло.

Людина, що відчуває провину, завжди прагнутиме себе покарати. І тут зовсім не потрібно сідати у в’язницю. Можна своє життя в таке перетворити, що мало не здасться. Покарати, не дозволяючи собі бути успішним чи щасливим у шлюбі, не дозволяючи собі мати дітей чи здоров’я. Вина знаходить іноді найвитонченіші покарання для свого підживлення.

Відкрити інші двері: Люби мене, мамусю!

Та пішла вона геть!

Загалом, всім давно зрозуміло, що жити з провиною – не комільфо, можна, але якість життя буде залишати бажати кращого. Ще три роки тому я була зіткана з провини. Вона пронизувала кожну клітинку мого тіла, вона мене змушувала робити речі, які я не хотіла робити і не робити ті, що мені подобалися. Я перечитала сотні статей з різних джерел і тільки після цього, вже з якимось виробленим розумінням питання пішла до психотерапевта.

І в процесі роботи (знову ж, психотерапевт не відпустить вам гріхи, не забере провину, це все тільки ваша робота), я виробила для себе такі пункти, які мені допомогли від цієї гидоти очиститися.

1. Визнати провину реальну
Коли очевидно помилився, зробив комусь боляче і погано. Піти попросити вибачення або якщо це неможливо, попросити хоча-б подумки. Домовитися про те, що ти доброго можеш людині зробити, таким способом – сплатити борг. Найчастіше це навіть не потрібно, люди прощають.

2. Вичленувати з усіх провин ті, які були вам нав’язані

“Ти погана дочка” і “нікудишня дружина”, так, впевнена? А ну тоді прикинь, звідки це взялося? І напиши на листочку ті факти, які можуть це підтверджувати, а які спростовувати. Ставлю на те, що вам це все методично нав’язували, чіпляючись до дрібниць, коли об’єктивних фактів не було.

 3. Дозволити собі помилятися!
Всі ми допускаємо за життя тонни, просто моря й океани помилок. Тільки так ми вчимося і набираємося досвіду. Якщо за кожен невдалий роман, помилку на роботі або невимитую тарілку себе звинувачувати, то життя перетвориться на суцільний кошмар. Якщо ви усвідомлюєте помилку, ви вже молодець, час зав’язувати з провиною.

       4. Пробачити себе
На цій стадії зазвичай виникають проблеми, тому що, як це взагалі пробачити? Як відбувається прощення? Ну ви ж знаєте як ви прощаєте тих, хто заподіяв вам біль? Ви розумієте, людина або не зі зла, або тому що обставини, тому що вона просто інша, або навіть якщо навмисно і хотіла, то розкаялася. І це розуміння дає можливість відпустити. Ну що, правда, хочеться все життя на когось таїти образу? Ненавидіти? Та Бог з нею, нехай іде з миром, у мене і своїх справ повно.

Ось і себе так треба прощати – з миром, ну було, ну що ж тепер, йди і живи далі.

Після всього цього все в моєму житті поступово немов встало на свої місця, пропало це бридке відчуття, що я комусь щось винна. При думці про своє не надто рожеве минуле мене більше не коробило, не хотілося залізти під ліжко, стерти пам’ять.

Це не означає, що позбутися вини – це дозволити собі все що завгодно. Після того як ти її відчуваєш, після всієї цієї роботи, просто стаєш більш свідомою людиною. Усі негативні вчинки, які я зробила – мої – я від них не відмовилася і не забула, просто зробила висновки, і більше так не вчиню. У цьому і є суть спокутування. Зрозуміти і йти далі, а не все життя тягнути на собі хрест провини. Кому від цього краще?

Інесса Цукрова

Джерело фото clip.dn.ua