Я знала, що іноземці, і англійці в тому числі, захоплюються красою українських (слов’янських) жінок. Але я думала, це більшою мірою спроба «підкотити», ніж реальна констатація факту. Живучи в межах своєї країни ми не замислюємося, що десь там, на відстані тисячі кілометрів, може бути зовсім по-іншому. Крім того, я завжди думала – ну не буває так, що десь одні страшили, а десь суцільні принцеси, озирніться – що в Україні, що в Росії дуже різні, як чоловіки, так і жінки. Знову ж таки, краса – поняття суб’єктивне, на смак і колір всі фломастери різні. Я думала так, поки не переїхала до Англії.

Спочатку здавалося, може мені просто не щастить, ну не трапляються на шляху красиві люди. Але чим далі – тим більше я почала розуміти – їх просто тут набагато менше, або, якщо бути зовсім чесною – нема. Я ж звикла, що в Києві деколи можна задивитися на красиву дівчину і випадково пропустити свою зупинку. І не тому, що я люблю жінок більше, ніж чоловіків, просто справжня краса – заворожує, вона дає натхнення і сили, як природа. Але тут, в Англії, архітектура і паркове мистецтво – це все, чим можна підживлюватися, бо з обличчами і стилем у людей тут, чомусь, не склалося.

Я принцесса

Нам, які виросли з установкою, що жінка повинна бути в першу чергу красивою (ну а вже потім, розумною, успішною, хазяйновитою, тощо – кого як виховували), дуже дивно спостерігати відсутність культу краси. Англійці навмисне відкидають глянсову стереотипну красу, вони її майже зневажають. Це дуже зручна позиція для нації, яка страждає від ожиріння. Там де українка ховає свої пару зайвих кілограмів і подумки кляне себе за з’їдений вчора десерт, англійка без тіні закомплексованості надягає на стокілограмову дупу шорти і спокійно жує фіш-енд-чіпс.

Основні тренди, які кожен день спостерігаю в Брайтоні:

– Відсутність макіяжу, затрапезний вигляд, недоглянутість;

– Занадто яскравий неохайний макіяж, лосини, жир напоказ;

– Раннє старіння, в 16 – дівчата виглядають на 25, в 27- на 35, а в 40 на 50 з хвостом, дуже рано старіє шкіра (суха, з безліччю зморшок).

Інші двері: Наречені на експорт та чому британці шукають собі жінок по інтернету

І я намагаюся зрозуміти звідки все-таки тут ноги ростуть.

Згадайте школу. З повними дітьми у нас завжди обходилися жорстоко. В середньому на клас траплялася пара дівчаток зі схильністю до повноти, ну така природа, що ж поробиш.

Єдина розмінна монета в підлітковому віці – личко і у кого першою груди виростуть. Ми не любили свою зовнішність поки її не помічали інші. Ми не знали красиве у нас тіло, поки якийсь хлопчик не сказав, що воно таки дуже нічогеньке. «Бережи донька талію» – говорила мені мама років з дев’яти. Ні, не те, щоб знайди багатого чоловіка і блимай віями, але всі ми все одно розуміли, що привабливість – це те, що допомагає подобатися людям.

Крім того, ми постійно порівнюємо себе з іншими, між жінками в нашій країні так чи інакше відчувається постійна конкуренція. Ми купуємо гори журналів, створюємо свій стиль, і бог знає скільки грошей витрачаємо на б’юті процедури. І нам це подобається, це наше життя – красивою бути добре, таке у нас поняття, от і все.

Зараз вже складно з’ясувати чому все йде саме так, чи то Друга Світова Війна і відсутність чоловіків зробили свою справу, чи то ми ще не так далеко пішли від часів, коли жінка була просто прикрасою чоловіка.

Напевно, і те й інше, Європа все ж почала шлях до емансипації раніше і ось до чого доемансіпіровалася.

Уявіть, що у вашому класі все навпаки, тільки дві дівчинки нормальної ваговій категорії, а всі інші, ну скажімо, трішки більше. Серед типажів – немає жодного миловидного. Видовжене обличчя, гострі риси. В іншому варіанті риси маленькі невиразні, розпливлися. В більшості своїй англійки великі, дебелі, товсті. Друге підборіддя в 12 – звичайна справа. Чи будуть ці дівчатка відчувати себе ізгоями? Ні, тому що більшість – це норма. Швидше за все, ті дві худенькі будуть почувати себе потворами, хто знає, можливо, вони навіть почнуть більше їсти, щоб видужати! Так, напевно, було не завжди, але зараз в Англії – красиві обличчя, акуратний стиль, нормальна вага – можна шукати і шукати, і знайти в підсумку в особі якої-небудь іспанки, індіанки або знову ж таки, українки.

Головне – душа

Що ж тут поганого, якщо ти можеш бути щасливою, маючи будь-яку зовнішність, і не боятися, залишитися самотньою старою дівою? Британцям ж все одно треба одружуватися, ось у них мабуть з дитинства установка шукати не красу, а характер. Знати, що якщо чоловік з тобою, то він цінує всю глибину твоїх глибин, а не попу з ногами. Це ж мрія! Це ж те, чого кожна з нас би напевно хотіла. Любити себе такою яка ти є, з великим носом, рідким волоссям, недосконалими пальцями на ногах, занадто великими або занадто маленькими грудьми. Начебто б чудово бути вільною від стереотипів, але тільки це теж крайність.

Між одержимістю своєю зовнішністю і її ігноруванням – є золота середина, той стан, коли ти бачиш об’єктивну картинку: так, трохи завеликий ніс, але я люблю його, так, трохи набрала за літо, але от піду в зал і скину – баланс між прийняттям того , що ти не можеш змінити і роботою над тим, що ти виправити в змозі.

Нам, українкам, опинитися в цьому гармонійному відчутті набагато простіше – ми чесніші з собою і оточуючими.

Інші двері: Як працює кохання з наукової точки зору?

Наприклад, якщо моя подруга набере вагу або перестане за собою слідкувати – я їй про це акуратно скажу, простимулюю. Британці ніколи не зробить такого зауваження, вони навіть виду подадуть, адже для них це занадто неввічливо.

Швидше, вони запевнять подругу в тому, що вона богиня і виглядає чудово. Хто знає, може саме ось ця манера polite і не помічання слона в кімнаті і привела їх у світ однаково непривабливих жінок.

Але це все не для того, щоби ми посміятися з них! Бо

Сумна різниця полягає в тому, англійки виглядають щасливими, замотані в безформні ганчірки, з грудками туші на віях і целюлітом, обтягнутим псевдошкіряними лосинами. Такі ж непривабливі, плішиві, часто товсті, чоловіки ніжно обіймають їх, а навколо бігають по троє-четверо дітей. А наші дівчата, на жаль, виглядають сумними чи злими у своїх суперлуках, з обличчами «пенелопикрус», ногами від вух і ретельно і задорого прокрашенним корінням.